Что такое усталость от выбора, и правда ли, что меньше – это всегда лучше

14.01.2018 11:29       

Думаєте, Стів Джобс любив носити однакові гольфи, а Марк Цукерберг охоче одягається у сіре просто так?

Навряд. Їм не треба щоранку обирати: зелений або червоний, короткий рукав або довгий, new balance чи reebok.

Вони мінімізують побутові вибори, вивільняючи енергію для стратегічного міркування про важливіші справи.

Мінімізувати побутові вибори, щоб вивільнити енергію для стратегічного міркування про
важливіші справи. Фото Foto_vika/Depositphotos

Американський дослідник та соціальний психолог Рой Баумейстер говорить, що силу волі можна тренувати.

Але погана звістка в тім, що вона не безмежна. Щоденний вибір одягу, місця, де пообідати, продуктів у супермаркеті виснажує.

Витрачаючи енергію на безліч незначних виборів, ми також виснажуємо силу волі. Нам стає дедалі важче обирати, будувати плани та мислити стратегічно, коли йдеться про засадничі питання.

Це як із крепатурою: після забігу на довгу дистанцію важко силувати своє тіло ще парою підходів присідань. Інколи це просто неможливо.

Втома від прийняття рішень – decision fatigue – це те, із чим капіталізм і західна цивілізація споріднилися, і з чим, здається, не збираються поривати найближчим часом.

ДВА ПАРАДОКСИ ЩОДЕННИХ ВИБОРІВ

Перший: вони паралізують більше, ніж звільняють.

Ми ж хочемо прийняти правильне рішення, не помилитися із вибором фільму, басейну чи місцем святкування на новорічні свята, так?

Це ж бо життєвий вибір, який диктує: якщо помилишся, то втратиш свій дорогоцінний час!

Це те, через що ми швидше за все лишимося у п’ятницю ввечері вдома, бо, виснажені після робочого дня, не захочемо обирати, в який театр/кіно/музей піти.

Це те, що робить нас більш апатичними і змушує тікати від прийняття рішень.

Не так давно стали популярними сервіси, які обирають за нас подарунки близьким і вирішують, яку книгу ми читатимемо наступною.

Другий парадокс: задоволення від вибору буде тим більше, чим менше є варіантів, з яких можна обрати.

Коли опцій багато, то здійснений вибір усе одно не тішить: обравши нову зимову куртку або закордонне стажування, ми пам’ятаємо, що завжди міг бути кращий варіант.

У вічному співставленні обраного з не обраним, але можливим губиться задоволення навіть від хорошого рішення.

LESS IS MORE?

Людина, яка хоче придбати ноутбук і знає певні параметри: специфіку своєї роботи, цінову категорію, тип матриці – на сторінці інтернет-магазину побачить приблизно 400 варіантів, які відповідають заданим критеріям, і потоне у процесі обирання надовго.

Це як Маріанський жолоб: щоб дістатися до правильного рішення, пірнути доведеться глибоко.

З іншого боку, у суспільстві є правила, норми та рамки, згідно з якими ми маємо вибирати.

Ми, або хтось для нас замість нас: релігія, державний апарат, популярна культура, чізбургер або 10-й iРhone? Пропозиції звужено, лишилося зовсім трохи!

Життя тим простіше, чим менше є опцій для вибору.

Американський психолог Баррі Шварц у книзі “Парадокс вибору” пише, що обмеження можливостей насправді звільняє.

Але чи є звільненням те, що роблять із нами маркетологи та піарники?

Чи насправді вони просто не дають побачити, які є альтернативи товарам  великих ринкових гравців?

Читай також:

Ситуація парадоксальна: капіталізм, за якого можливість обирати сягнула піку, а варіантів вибору стало неймовірно багато, сам спонукає до мінімалізму. 

Мінімалізм – це відповідь на споживацтво, як гіппі були відповіддю на війну у В’єтнамі.

Із різноманіттям можливостей вільного ринку приходить утома, яскраві плями хочеться замінити на однотонне, а обтяжливі полотна рекламного тексту та афіш на продуманий та простий дизайн.

Обираючи простоту та стриманість як захисний механізм, ми уникаємо подразників.

Утомлені і виснажені, наприкінці дня ми радше утримаємося від важливого вибору, ніж постанемо перед ним.

Це, втім, не можна порівняти зі ситуацією, коли громадянин Радянського Союзу наприкінці 80-тих не те що не можете обрати взуття на власний смак, а просто не має, із чого вибрати.

Свобода вибору важить багато тоді, коли людина є заручницею планової економіки.

Принципова різниця між радянською і сучасною людиною у тому, що перша навіть не могла собі дозволити помислити про свободу вибору, а сучасна не може із нею розумно жити, бо самоконтроль і свідоме обмеження потребують вольових зусиль.

Анна Ільченко, журналістка, спеціально для УП.Життя

Новини
Новини по темі
© 2015 Матриця правди. Усі права захищені, а Україна ще ні