Путін готовий пожертвувати «Газпромом», а це значить, що скорого миру не буде, – Тарас Паньо

02.02.2015 16:32       

Готовність Путіна не просто використати, але й втратити свою «газову зброю» для того, щоб нашкодити Україні, свідчить про те, що надій на мирне врегулювання російсько-українського конфлікту поки немає.
Про це пише журналіст-міжнародник Тарас Паньо у своїй колонці на сайті Espreso.tv.

Як йдеться у статті, повідомлення про те, що в «Газпрому» виникли труднощі з будівництвом «Сили Сибіру», не стало повною несподіванкою. Чутки про те, що економічна доцільність мегапроекту викликає сумніви, а його реалізація перетворює «Газпром» на сировинний придаток Китаю, циркулювали давно. Проте намір вищого керівництва Росії використовувати проект для підтримки власного іміджу до подібних розмов явно не стимулював.

Один з топ-менеджерів «Газпрому» навіть поплатився роботою за необачний коментар про те, що роботи по будівництву «Сили Сибіру» зриваються, і затримка із запуском газогону складатиме не тижні чи місяці, а роки.

І ось сьогодні виплила скупа, уривчаста й неповна інформація про те, що з будівництвом «Сили Сибіру» виникли явні проблеми. Безумовно, якби вони були не надто серйозними, керівництво Росії зробило б все можливе, щоб подібні розмови не кидали тіні на «велике майбутнє» російсько-китайської дружби.

Суть проблем, як зазначає журналіст, полягає в тому, що будь-який великий проект в Росії можуть реалізовувати тільки особисті друзі Путіна. Тому великими газопроводами займалися, в основному, дві фірми «Стройгазмонтаж» Аркадія Ротенберга та «Стройтрансгаз» Геннадія Тимченка.

Але з «Силою Сибіру» такий підхід небезпечний, вважають у Росії, тому що і «Стройгазмонтаж» і «Стройтрансгаз» – під санкціями. Через що вони не можуть імпортувати необхідного обладнання. Зокрема, техніку американської Caterpillar і американського виробника зварювальних комплексів CRC-Evans. А будувати потужні бульдозери та якісні зварювальні автомати в Росії, схоже, розучились.

Не спрощує ситуацію і той факт, що для будівництва потрібні значні фінансові ресурси, бо оплачувати роботу «Газпром» збирається тільки після її виконання, а доступ до західних капіталів на даний момент закритий – і відкриватись у досяжному майбутньому не збирається.

«Тому гігантський газопровід б’ють тепер на невеличкі шматки-лоти, щоб залучити до будівництва не тільки «правильних» гігантів капітального будівництва, але й простих смертних. Поки призначають і перепризначають аукціони, спливають місяці, а газогін як не будувався, так і не будується.

Хоч не факт, що і дрібніші проекти стануть сильно бажаним шматком для російського бізнесу. Бо зважаючи на фінансову ситуацію самого «Газпрому» і на його «особливий статус» в Росії, всі розуміють, що коли газопровід буде збудований, а грошей в «Газпрому» для оплати роботи випадково не знайдеться, то це будуть проблеми будівельників, а не газовиків», – йдеться у статті.

Таким чином, додає автор, проект вартістю в 770 мільярдів рублів, що мав стати зримим свідченням здатності Росії переорієнтовуватись на нові ринки, може стати зримим свідченням нездатності Росії реалізувати крупний проект без західних грошей і технологій. Про можливий вплив зриву будівництва на імідж «Газпрому» говорити ніби і не доводиться.

«Чи може Путін допомогти «Газпрому»? Відповідь, скоріше за все, позитивна. Бо судячи з готовності будувати «Турецький потік», єдина мета якого – позбавити Україну транзиту російського газу за будь-яку ціну, кошти на проекти подібного масштабу в російській казні ще є.

Але він цього не робить, віддаючи гроші на антиукраїнський гео-економічний проект. У результаті геополітичне трактування всієї ситуації виходить вкрай невтішне – і не тільки для російського газового гіганта, але й для України. Бо якщо Путін готовий пожертвувати не просто інтересами – а ледве не самим існуванням «Газпрому» виключно для того, щоби завдати економічний удар по Україні, це означає, що він готовий рішуче на все, і «за ценой не постоит». Це означає, що скорого миру не буде. Це означає, що Україні потрібна не тільки фінансова допомога, але й зброя. А нам залишається сподіватися, що суть цього путінського руху належним чином оцінять у владних коридорах. При чому як у Києві, так і у Вашингтоні», – зазначає Тарас Паньо.

Новини
Новини по темі
© 2015 Матриця правди. Усі права захищені, а Україна ще ні