Військові злочини очима військових.

20.08.2016 15:58       

Інтерв’ю із українським військовим, захищав ДАП, був захоплений в полон:

– Коли брали в полон, били?

– Нє, в той момент – нє. Гном нормальний був. Він сам – воїн. Там було, що хотіли, застрелити хто не хотів здаватись в полон. Але він заборонив. Заборонив нас бити. Він сказав їм: “Коли треба було штурмувати термінал, ризикувати – ви ніхто не пішов. Я штурмував, я їх взяв в полон, я за них відповідаю. Вони стояли до кінця і я їх поважаю. Вони справжні воїни. Їх не бити”

Мені шкода того Гнома. Його наші, кажуть, взяли, теж певно… А він нормальний воїн.Так, він ворог, але він нормальний. Він був проти того всього, щоб добивати наших поранених полонених, щоб нас катувати. Каже – в бою потрібно було показувати свою сміливість… Таких ворогів можна поважати. Не те, що Моторола і ті, інші…

Я знаєш, як думаю, як вбити на полі бою, під час штурму – питань не має. На то війна.Але бити лежачого, добивати пораненого, безпомічного, катувати, знущатись з того, хто не може тобі відповісти – це не по-чоловічому, це взагалі не по-людськи. Так не можна. Ну виграв ти, переміг, взяв ти мене в полон, бачиш який я ніякий, ну хочеш ти зі мною битися – ну то полікуй, дай трішки оговтатись – і давай битися. По-чесному. А не катувати…

Захарченко сам не бив, але він керував там всіма, показав на нас пальцем і сказав: оцих по великому колу і розстріляти, нас кинули в бусік і повповезли наче “на кладовище”, “копати собі могили”, там імітували розстріл, а потім привезли кудись, де були типу місцеві, поставили на коліна і почали принижувати по-різному, ще кудись возили – показували нас як звірів, принижували, знущались, хвалились пред місцевими, що кіборгів захопили… Потім вже як всіх – в підвал. В підвалі – били, виводили “розстрілювати”, прижигали цигарками тіло, праскою одному припалювали, били трубою, просто кулаками, ногами, в місиво… це тривало багато годин. Вони мінялися, і по-черзі знову били.

Ігор Брановицький тримався дуже гідно, стійко. Він – герой. В нього стріляють з травматичної зброї, потрапляють в тіло, він стоїть лише трішки похилився і відразу вирівнявся. Тримався як справжній герой. На що бойовики говорили, що він накачаний наркотиками, мов по іншому ніхто так не зміг би витримати. Його били набагато сильніше за інших, за нас всіх. Думали, що він офіцер. А він тримав себе як офіцер. Якщо до нас підходили по одному по двоє били, то його чоловік десять. І стріляли травматом і били – по голові металевою трубою, по всьому тілу. Били аж поки він вже впав і не міг піднятись. Потім коли він вже лежав як непритомний, йому дали якийсь укол, а тоді прийшов Моторола і сказав, що він його сам вилікує і застрелив його. На моїх очах. На очах у всіх.

Кажуть “Герої не вмирають”… Брешуть… Якраз герої і вмирають… а інші всякі… живуть

***

Ніна Брановицька, мати закатованого вбитого полоненого Ігоря Брановицького:

– Якщо він просто воював на іншій стороні, якщо він не катував, не знущався, полонених не вбивав… Ти солдат – я солдат. Це одна справа… Якщо ж… ну так не можна… Ви люди чи ви нЕлюди…

***


Доброволець Олег Собченко:

Ну от дивись, якщо у нас бойове завдання, і ми маємо заночувати в населеному пункті. Там покинута будівля, то я зайду туди і можу взяти ковдру, бо холодно. Це нормально, я вважаю. Хоч та ковдра і не моя і будинок не мій. І зайшов туди без дозволу, бо нема в кого було запитати.

Але це не крадіжка і не пограбування, бо я виключно з метою виконання завдання і лише те, що конче потрібно. Але ж як виходить: я взяв ковдру, а ті, хто за мною йшли взяли телевізор, мікрохвильовку. А ті що потім прибули – вивезли всі меблі і навіть батареї спиляли і плитку обідрали – це як? Це їм навіщо, щоб воювати потрібно?? Це і є мародерство.

***

Якщо коли-небудь хто-небудь буде писати український підручник з міжнародного гуманітарного права, я дуже хочу, щоб туди увійшли ці приклади. Воєнні злочини, злочини проти людяності, “закони війни” описані на багатьох сторінках Римського статуту, Женевських конвенцій. І дуже добре, якщо ті, хто воює, прочитає ці документи… але ж працювати все це буде, лише якщо буде розуміння, що ці правила писані не в кабінетах і не “з голови”, що насправді можна чітко відрізнити – що є “по-людськи” навіть на війні, а що – ні. І що це не придумані “високі матерії” тими, хто не має гадки, що таке війна, а те, що відчуває, певно кожен вояк, якщо добре подумає і прислухається до себе. Це те, що дозволяє лишится людьми навіть за самих страшних обставин. На війні є свої, є – вороги, але і свої і чужі можуть чинити по-людськи, або – ні. А нам же потрібно, щоб війну виграли не просто свої, але ще й ЛЮДИ, правда?

Новини
Новини по темі
© 2015 Матриця правди. Усі права захищені, а Україна ще ні